Блог | Терпіння Трампа не безмежне: що чекає Путіна?

Весь 2025 рік багатьом здавалося, що війна між Росією та Україною ось-ось закінчиться, — принаймні на цьому наполягав Дональд Трамп. Він  і його команда докладали відчайдушних зусиль, щоб залучити Путіна до переговорів. Складалося враження, що Путін не просто ігнорує усі намагання Трампа завершити війну в Україні, яку розпочав Путін, а просто демонстративно над ними насміхається.

Весь цей час тривали варварські обстріли мирних українських міст та бойові дії, і жоден із планів не привів ні до припинення вогню, ні до мирного договору. Численні “мирні ініціативи”, які не зупиняють бойові дії, нагадують ситуацію столітньої давнини, під час Першої світової — найважливішої війни XX століття, яка заклала ґрунт для багатьох конфліктів, що тягнуться до цього дня.

У Першій світовій кожна з воюючих сторін була впевнена: якщо ворог переможе, ми як незалежна держава перестанемо існувати. Тому укласти мир було так складно: поступки противнику сприймалися як програш, а програш як екзистенційна загроза.

Кожна сторона сприймала ухвалення мінімальних умов противника як поразку, що загрожує існуванню їхньої країни як незалежної держави або їхньої внутрішньої політичної стабільності

Першу світову зупинили не мирні переговори, а ситуація на фронті. 

Німеччина та її союзники вийшли з конфлікту та підписали перемир’я лише  тоді коли зрозуміли, що для них все остаточно втрачено на полі бою.До цього німці організовували мирні переговори лише з метою “виторгувати” собі найвигідніші умови і хоча  б частково зберегти захоплені землі.

Бажання якнайшвидше “помиритися” можна зрозуміти: у Першій світовій загинуло близько 22 млн солдатів і мирних жителів, не рахуючи жертв голоду та епідемій. Комп’єнське перемир’я та Версальський договір зупинили цю бійню, але стали однією з причин наступної світової війни, яка розпочалася через 20 років і забрала життя вже 85 млн людей.

Світ виявився не міцним, бо лише оформив поразку Німеччини, але не створив сталої післявоєнної системи безпеки.

У Першу світову на перше місце вийшла  інша риторика: про добро і зло, про агресора, якого треба покарати, про “законні землі”. Націоналізм і масова політика зробили війни тотальними, перетворивши їх із інструменту зовнішньої політики у питання виживання нації.  У цій логиці ми живемо й досі. Щоправда, бажання Трампа “зварганити мир і угоду” — скоріше привіт із логіки ХІХ століття, де війну можна  було закінчити договором двох великих держав, нехтуючи інтересами усіх інших.

Історія міждержавних конфліктів показує, що завершення війни офіційним мирним договором — лише один із можливих сценаріїв, причому не найчастіший в останні десятиліття. Станом на початок 2026 року ситуація навколо російсько-української війни спирається на певні історичні та статистичні закономірності, зокрема у період з 1946 по 2005 рік лише 16% міждержавних воєн закінчилися підписанням повноцінної мирної угоди, близько 30% завершилися угодою щодо припинення вогню без остаточного політичного врегулювання.

 Повна перемога однієї зі сторін (капітуляція) зустрічається лише у 21% випадків.

У високоінтенсивних конфліктах чи війнах, подібних до поточних, найбільш вірогідним результатом є глухий кут (сталемейт) або припинення вогню, яке залишає спірні питання невирішеними.

Можемо згадати про історичні  паралелі та прецеденти. Історія знає кілька моделей завершення таких конфліктів, до прикладу:

“Корейський сценарій” (1953) – перемирʼя  без мирного договору, війна формально не закінчена, але активні бойові дії припинено. Лінія фронту стає фактичною новим кордоном.

“Зимова війна” (СРСР та Фінляндія, 1940), Московський мирний договір – Фінляндія зберегла незалежність, але була змушена поступитися частиною територій.

За прогнозами експертів та міжнародних організацій (МВФ, Єврокомісія) у своїх розрахунках припускають, що активна фаза війни в Україні може завершитися до кінця 2026 року.

Основним бар’єром залишаються радикально протилежні умови сторін. Росія вимагає визнання анексованих територій та відмови України від НАТО, тоді як Україна наполягає на відновленні кордонів та гарантіях безпеки.При цьому треба не забувати, що  історично близько 37% мирних угод порушуються протягом перших двох років, якщо не створено надійних механізмів примусу до миру. 

Таким чином,  історія допускає мирний договір, але найчастіше такі конфлікти закінчуються “заморожуванням” (перемир’ям) або тривалим позиційним глухим кутом. Повноцінний мирний договір у 2026 році вимагатиме від обох сторін критичних компромісів, до яких на даний момент  з боку Путіна готовності не спостерігається.

Питання завершення війни в Україні на початок цього  року залишається предметом активних дипломатичних зусиль та запеклих дискусій між прихильниками військового та дипломатичного рішень.

Станом на січень 2026 року спостерігається активізація дипломатії, проте прориву поки що не досягнуто: зусиллями “коаліції охочих” на початку січня 2026 року відбулася зустріч представників міжнародної коаліції для закріплення гарантій безпеки для України.

 Україна висловлює надію на роботу мирної угоди, але наголошує на необхідності рішучого тиску з боку США та союзників, оскільки Росія поки що “імітує процес” і “крутить носом” у переговорах.

Багато експертів і представників розвідки наголошують, що ситуація на полі бою залишається визначальною для умов будь-якого миру, що саме поле бою визначає реальність, і війна може закінчитися до кінця 2026 року лише за умови посилення санкцій та значної військової допомоги. 

Таким чином, сьогодні більшість аналітиків схиляються до того, що суто військова перемога (повний розгром однієї з армій) малоймовірна в короткостроковій перспективі. Найімовірніше, результат буде комбінацією з  досягнення максимально вигідних позицій на фронті для подальшого укладання миру.

Але, мені видається, що ці прогнози не в повній мірі враховують реальну ситуацію в Росії, психологічний стан Путіна, особливо після надзвичайно успішної спецоперації Трампа по захопленню президента  Венесуели.

Путін довгий час вважав, що тільки йому було дозволено порушувати міжнародне право, а тепер ситуація у світі кардинально змінилася. Вона змінилася перш за все в сторону погіршення для Путіна.

Він  мабуть  починає усвідомлювати, що період “зачарованих” переговорів з Віткоффом і Трампом закінчилася. Схоже на те, що Трамп вже відмовився від боротьби за Нобелівську премію миру за 2026 рік і почав реальні кроки по зміцненню своєї влади, оскільки він зрозумів, що після проміжних виборів, Конгрес може позбавити його влади.

Зараз  ще важко спрогнозувати чим закінчиться ситуація з Венесуелою.  Але для Путіна це серйозна поразка і приниження. Трамп не взяв до уваги, що Мадуро друг Путіна і здійснив надзвичайно успішну операцію по його захопленню. Можна спрогнозувати, що стосунки між Трампом і Путіним будуть  швидкими  темпами погіршуватися, особливо після вимоги Білого дому до нової влади Венесуели припинити будь-які економічні стосунки з Росією і Китаєм. Путіну немає чим відповісти. Єдине, що у нього залишається – це ядерний шантаж. Можна не сумніватися, що дуже швидко він буде задіяний кремлівською владою. У Путіна є ще одна загроза – масові протести в Ірані, які можуть призвести до падіння  чинної влади.

У такій ситуації є мало шансів на те, що Путін погодиться на мирні переговори щодо  припинення війни з Україною. Але і різкі дії по припиненню цього процесу, також, навряд чи відбудуться. Напевне, Путін продовжить цю гру в переговори, сподіваючись на військові успіхи на фронті.

Україні, крім продовження дипломатичних зусиль по припиненню війни, невідкладно потрібно значне підсилення її бойового потенціалу. Причому, це повинно бути таке підсилення, яке зразу відчують російські території на усій європейській частині.

Але, ситуація кардинально змінилася після захоплення російських танкерів  і стала серйозним випробуванням для особистих відносин Трампа та Путіна, які балансують між прагматичним діалогом та жорстким дотриманням національних інтересів США. Незважаючи на інцидент, Білий дім офіційно заявляє про збереження “відкритих та добрих” відносин між лідерами. Проте експерти відзначають перехід до політики “сили”, де особиста симпатія не заважає Трампу вживати серйозні кроки в інтересах США. Захоплення танкерів розглядається як важіль тиску на Кремль напередодні можливих переговорів щодо України. Трамп демонструє, що готовий блокувати доходи РФ від “тіньового флоту”, щоб зробити Путіна “зговірливішим”.

 Російська сторона назвала дії США “піратством” і порушенням міжнародного права. Радники Путіна попереджають про “критичну ситуацію”, яка може перерости у відкриту кризу. Оскільки Трамп особисто санкціонував операції у рамках “блокади Венесуели”, відповідальність за інцидент Москва покладає безпосередньо на нього, що ускладнює можливість “дружніх” неформальних домовленостей. До цього треба добавити, що присутність російських військових кораблів і підводних човнів у зоні захоплення свідчить, що відносини переходять із площини дипломатичних суперечок у площину військового балансування. Основним об’єктом став танкер Marinera (раніше Bella 1), що йшов під російським прапором у Північній Атлантиці. Також у Карибському морі затримано танкера M/T Sophia.

Таким чином, відносини Трампа та Путіна  несподівано  стають вкрай суперечливими: з одного боку, зберігаються канали зв’язку та плани щодо “великої угоди”, з іншого — відбувається пряме силове захоплення російських танкерів, що ставить під питання довіру між лідерами.

На даний момент Трамп обрав тактику “примусу до угоди” через демонстрацію сили, тоді як Путін балансує між необхідністю захищати національний престиж та бажанням зберегти канал зв’язку з Вашингтоном для вирішення українського питання.

Під  цим терміном “угода через силу” (часто згадується у контексті американської концепції “Мир через силу” — Peace through Strength) розуміється формат завершення військового конфлікту, за якого умови диктуються з позиції військової та економічної переваги, тепер може розглядатися, як стратегія тиску на Росію.

На початку січня 2026 року представники адміністрації США (зокрема Стівен Уіткофф та Джаред Кушнер) на зустрічі в Парижі обговорювали надання Україні “потужних гарантій безпеки” саме в рамках ідеї “миру через силу”.  Це спроба Заходу примусити Росію до миру.Для Путіна така угода є неприйнятною, якщо вона передбачає розміщення іноземного контингенту на території України або надання їй гарантій, аналогічних 5-й статті НАТО, тощо.

Можна передбачити, що Путін буде готовий до реальної угоди у 2026 році тільки під спільним тиском США та Європи або за загрози різкого економічного спаду.

Прес-секретар Білого дому Каролін Лівітт наголосила, що Трамп зберігає “хороші, відкриті та чесні” особисті стосунки з Путіним і не боїться їхнього погіршення через цей інцидент. Вашингтон розглядає захоплення як реалізацію своєї політики щодо боротьби з “тіньовим флотом”, а не як персональний виклик Кремлю.

Низка аналітиків розглядає затримання танкерів як сигнал Путіну про те, що терпіння Трампа щодо затягування переговорів щодо України не безмежне. Це спроба посилити важелі тиску перед можливими новими раундами зустрічей (після саміту в Анкориджі 2025 року). Якщо раніше адміністрація Трампа обговорювала можливість пом’якшення енергетичних санкцій в обмін на поступки Україною, то поточний інцидент знаменує перехід до тактики “агресивного застосування” обмежень для демонстрації сили.

Незважаючи на знаходження російських військових суден та підводного човна в зоні інциденту, прямої конфронтації між військовими двох країн не відбулося. Обидві сторони поки що намагаються уникнути неконтрольованої ескалації. Таким чином, несподівано, відносини Трампа та Путіна входять у фазу “силової дипломатії”. Трамп демонструє готовність жорстко відстоювати економічні інтереси США.

Зважаючи на такі важливі події, які можуть кардинально змінити стосунки між Трампом і Путіним, що у свою чергу може істотно вплинути на завершення війни в Україні на тих умовах, які узгоджені між США, Європою і Україною.

Може дійсно терпіння Трампа щодо затягування мирних переговорів по Україні  не може бути безмежним і його політика буде кардинально змінена на користь мирному і справедливому процесу в Україні. 

 Події останніх днів почали розвиватись у надзвичайно динамічному темпі.

 За декілька днів нового  2026 року вже багато чого змінилося, як в Україні, так і світі, єдине що не змінилося – агресивна війна Путіна проти України і його стратегічні цілі у війни.

Разом з тим, ми не можемо не відзначити і багато позитивних подій, які в ці дні вже відбулися і які вселяють нашу надію на Перемогу.

Головне, що Україна не одна у цій жорстокій війні з Путіним. На боці України потужні сили, які очолюють Сполучені Штати.